Чужих дітей нема не світі,

Чужого болю теж нема.

Як важко в світі жити – 

Коли байдужість ожива.

Вчитель – це вогонь,

який нетлінно горить,

запалюючи тисячі

вогників в дитячих серцях.

СОН

На віка ніжно ангел сів,

Веснянки всі порахував.

І ладно всівшись межі брів,

Ласкаво пісню заспівав.

 

Про соловейка у гаю,

Про ранок, що росою впав,

Про дивні квіти у раю

Та про життя, що Бог нам дав.

 

Тихенько грає на дуду,

Про зелен світ навколо нас.

Та вміло править на льоту -

Яскравий сон та біглий час.

 




Дитина Райдуги, що сходить після дощику.

Дитина Сонця,що сіяє над всіма.

Дитина Неба, що вкриває землю лагідно.

Дитина Всесвіту,що є для всіх життя.

 

Ти не такий як всі – ти особливий.

Ти бачиш світ в мережеві уяв.

Ти не долаєш перешкоди – ти ламаєш

Стереотипи і шаблони всіх навчань.

 

Мов пагінець крізь дерен, тлу і мряку,

Ти пнешся вже до зайнятих висот.

Я обережно, щоб не надламати,

Тобі допоможу зійти у строк.

 

Терпіння, доброта і віра у найкраще –

Стовпи, які тримають довгий шлях.

Не опускати руки, а тримати міцно щастя,

Крокуючи з тобою по зірках.

 

Я дуже вірю, впевнена і навіть знаю,

Що у твоїй знесиленій душі,

Яскрава свічка сонцем запалає –

Довіри,ніжності, любові та краси.

Мій учень - вчитель

Він навчив мене всьому,

що до того не вміла я .

А спитаєте ви – чому?

Іншою стала сутність моя.


Він навчив мене говорити

На своїй загадковій мові.

Мові посмішки і любові-

Що для звичних людей невідома.

 

Він навчив мене бачити світ

В щебеті вітра й пташок,

У яскравих веселках в росі,

У розмові далеких зірок.

 

 

Він навчив мене просто радіти

Дню, що світло й надію несе .

Світ навколишній просто любити,

Не роздумуючи за що?

 

Він навчив любити людей, 

Яких варто просто любити. 

Він не знає про те, як це -

як можна їх не любити? 


Він навчив мене не боятися

Всіх життєвих змін на шляху

І якщо знадобиться мінятися –

Стану іншою, не підведу. 

Ви запитаєте, як  це можливо, 

Як цьому можна  навчитися? 

А йому  виявилося не складно -

Йому  просто хочеться жити.

Ода Вчителю

О, вчителю! Мов Прометей,

Несеш вогонь знання ти дітям.

Коваль новацій і ідей

Та мудрості життя хранитель.

 

О, вчителю! Сильніш за все

Твій дух - нестримний, нездоланний.

Наперекір всьому несеш,

Ти, дітям вчитися бажання.

 

О, вчителю! Хвала єдина

Тобі за простоту святу.

Ти ангелом стаєш дитині,

Провідником її шляху.

 

О, вчителю! Запалюй, вчи,

І хоч незгоди коршуками

Клюють тебе – ти не мовчи,

Палай ти в душечках свічками.




Осіння розмова

Ви знаєте, коли шумить трава,

То ожива навкруг немовна сповідь.

Ось вітер свою пісню навіва,

А сонечко на промінцях йому підводить.


Дерева, плутаючись у своїх гілках,

Заводять свій неспішний гомін.

Калина, ніжно ґрона обніма,

Шепоче лагідно їм  літній спомин.


А квіти, мов ті діточки землі,

Шумлять і теревенять без спочинку,

Голівки піднімають в теплі дні,

І лагідно підспівують до вітру.


І бубонять  листочки , мов рідня,

Що вилітає з рідної домівки.

Клубочаться, танцюють без кінця,

Останній вальс осінньої мандрівки.


Ви знаєте, коли шумить трава,

То ожива навкруг немовна сповідь.

Мрійливо тихо все навколо  завмира,

Коли приходить пізня осінь.


ПОБАЖАННЯ

Хай щастя нещастя у дім не пускає,

Хай скаже йому, що Вас дома немає.

Хай мирнеє небо блакиттю мигтить,

Хай Вас не коснеться войни вся жахіть.

Хай весняним дощем змиє болі землі,

Хай калиновий кущ розцвіте у дворі.

Солов’ї защебечуть в гаю так грайливо

І життя буде довге й на заздрість щасливе.

Хай сльоза за усмішкою зникне з лиця –

Боронимо ж ми землю свою до кінця.

І барвінком устелеться сотні доріг –

Мир і спокій зайдуть на Ваш рідний поріг.